ФЕНОМЕН ВОНГА КАРВАЯ

«Останній романтик у кіно», «майстер стриманої пристрасті», «режисер неонової поезії», «поет геометрії стосунків», «Муракамі кінематографу», «Джимі Гендрікс кіноіндустрії», «китайський Годар», «Вім Вендерс із Гонконгу», «новий Тарантіно», «східний Антоніоні», «маяк гонконгського кіно», «режисер, який занадто швидко став класиком», «мабуть, геній».

Вонг Карвай – один з найбільш титулованих та визнаних артхаусних режисерів останніх тридцяти років. Власне, один з небагатьох, поряд з такими майстрами як Девід Лінч або Ніколас Віндінґ Рефн, він спромігся виділитися з загальної маси концептуальних художників, «творців відверто немасового кіно», і стати феноменом, досягти прижиттєвої слави і культового статусу. Причому популярність Вонга Карвая відчутна не тільки в колах поціновувачів артхаусу, кінокритиків, кіноманів або ж фестивальної публіки – тобто природного для гонконгського режисера середовища його побутування, – але й також серед звичайних глядачів, фотографів, рекламщиків, стилістів, філософів, журналістів, інших режисерів… Особливо інших режисерів, представників кіноіндустрії в цілому. Колеги по цеху неодноразово зізнавались у любові до таланту Вонга Карвая. Серед них Мартін Скорсезе, Квентін Тарантіно, Софія Коппола, Том Тиквер, Метью Вайнер, Баррі Дженкінс, Ніколь Кідман, Алехандро Гонсалес Іньярриту, etc. Але ж нехай, бог з ними, із усіма цими похвалами! Бог з тим, що Квентін Тарантіно спеціально заради того, щоб посприяти кінотеатральному прокату в США карваєвського фільму «Чунгкингський експрес» відкрив власну фірму з дистрибуції! Бог з тим, що актори будь-якої національності і будь-якого рівня доходу – від Тоні Люна і Чжан Цзиі до Наталі Портман і Джуда Лоу – згодні тисячоліттями просиджувати на знімальному майданчику Вонга Карвая; або ж працювати без сценарію, керуючись самими тільки замітками на серветці, побіжно записаними рукою майстра; або у перший знімальний день дізнаватися про незаплановану сцену пристрасного одностатевого сексу; або ж залишати недопрацьований проєкт, щоб за деякий час повернутися до нього і з’ясувати, що той вщент змінився; або ж досить довго чекати на вихід фільму; або ж, дочекавшись прем’єри, сидячі в кінотеатрі десь в Каннах, побачити докорінно не те кіно, яким воно було задумано від початку – а все тому, що Вонг Карвай занадто «загрався» з монтажем! Нехай, бог із цим всім! Беріть вище!

Визнання Вонга Карвая та його творчих досягнень, цікавість до його кінематографічної методи не обмежується лише тільки похвалами і готовністю – акторів, операторів, інвесторів – йти на творчі жертви та фінансові ризики. Окрім цього, бренди зі світовим ім’ям вважають за честь співпрацювати з Вонгом Карваєм, знімати відеокліпи і короткі метри під його керівництвом, що є незаперечним доказом актуальності, прогресивності та популярності гонконгського режисера. Чи багато ще таких у світі? Той самий Лінч, Рефн… їх можна порахувати по пальцям.

Бренди зі світовим ім’ям вважають за честь співпрацювати з Вонгом Карваєм, знімати
відеокліпи і короткі метри під його керівництвом, що є незаперечним доказом актуальності, прогресивності та популярності гонконгського режисера.

У чому ж полягає феномен Вонга Карвая? За які ж досягнення його охрестили «найсильнішим режисером сучасності» та «найбільшим романтиком кінематографа»? Звісно, відповідь на це питання неможливо дати без глибокого розуміння творчості гонконгського режисера: його фірмових, стильових прийомів, порушених Вонгом Карваєм тем, атмосфер його картин, типажів героїв, підбору музичного ряду, операторського мистецтва карваєвського друга-помічника Крістофера Дойла, прийомів монтажу, художніх прийомів, історичного та географічного контекстів його фільмів, світогляду Карвая, його поглядів на кінематограф і так далі. Все це, зібране докупи, і є тим, що зветься «брендом Вонга Карвая», суттю його мистецтва, яке стало таким популярним і титулованим. Спробуймо – хоча б побіжно, хоча б у форматі марафону – ознайомитися з кінематографічним всесвітом Вонга Карвая та його способом мислення. Для цього слід поговорити про фільми, які вплинули на Вонга Карвая, і перерахувати відмінні риси його картин та стилю. Найважливіше, що потрібно знати про якого завгодно кінорежисера – це які фільми він любить переглядати, які називає найбільш вагомими, ті, що вплинули на нього, а ще краще – ті, що підштовхнули до професії режисера. Як тільки ви розшукаєте такий перелік, одразу все встане на свої місця і відкриється найбільш важливе. Оскільки подібне пізнається подібним. Вонг Карвай серед своїх улюблених картин називає наступні – і саме ці фільми «відчуваються» в його роботах, їх вплив на карваєвский стиль є беззаперечним:

1) «Трилогія про Аny» Сатьяджита Рая («Пісня дороги» (1955), «Нескорений» (1957) і «Світ Аny» (1959)). Одна з найбільш вагомих трилогій в історії кінематографа, вічна класика, яку знято у вкрай складних умовах безгрошів’я Індії 50-десятих років невмирущим метром кіномистецтва, мислителем і теоретиком кіно, найвпливовішим гуманістом Сатьяджитом Раєм. Простота і душевність цих чорно-білих «толстовських» картин, які присвячено дорослішанню і становленню індійського хлопчика, підлітка, а потім і дорослого чоловіка, підкорила Вонга Карвая разом із тисячами інших глядачів. Натуралістичні, майже документальні роботи Рая ґрунтуються на людському матеріалі, простих і «природніх» історіях побуту (Що їсти? Де навчатися? З ким брати шлюб?), які – в притаманному індійській культурі сенсі – як ніякі інші історії оголюють стан і напругу людської душі. Саме так і буде чинити Вонг Карвай в своїй творчості: розповідати, на перший погляд, зовсім бюджетні історії про те, як люди палять, закохуються, розмовляють, пересуваються, дивляться – і тим самим сягають до самої серцевини життя.

2) «На останньому диханні» Жан-Люка Годара (1960). Вонга Карвая часто порівнюють з культовим французьким режисером, називають його «китайським Годаром» або «найбільш гламурним та загадковим автором з часів Годара». Ці порівняння більш ніж доцільні.

Що таке Годар? Годар – це революція кіномови, бунт проти «класичного кінематографу», «рваний» монтаж, стрибаюча картинка, візуальна експресія, підкреслена «беззмістовність» і «невиразність», «артхаусність» і «заумність» – все це тією чи іншою мірою стосується і Вонга Карвая, з тим лише уточненням, що він не француз, а китаєць. І це уточнення вкрай важливе! Роздивимося, для прикладу, годарівську експресію. Фільми Годара – «буйні», вони є сама революція! Фільми ж Вонга Карвая, на перший погляд, справляють всуціль протилежне враження: вони досить спокійні і монотонні. Але ж ні! Не обманюйтеся! «Чунгкингський експрес», «Грішні янголи», «Щасливі разом», «Любовний настрій» – революційність і «буйність» цих кінокартин – з точки зору їх китайської, гонконгської природи – нічим не поступається годарівській в його політико-«галасливих» маніфестах. Просто у Карвая революція відбувається «по-тихому», а у Годара – голосно, з процесіями і транспарантами. Але ж суть одна й та сама: потяг до експерименту, «інший погляд» на природу кіно, плин часу в кінематографі, «правила гри», монтаж, акторська гра, робота зі сценарієм, процес зйомок…

Саме так і буде чинити Вонг Карвай в своїй творчості: розповідати, на перший погляд, зовсім бюджетні історії про те, як люди палять, закохуються, розмовляють, пересуваються, дивляться – і тим самим сягають до самої серцевини життя.

3) «Запаморочення» Альфреда Хічкока (1958). Один з найбільш культових, досліджуваних та впливових фільмів «хрещеного батька саспенсу», який здійснив – в прямому сенсі цих слів – вплив на розуміння природи й устрою кінематографу, продемонстрував «підсвідомі пласти» кіномистецтва, його спорідненість з вуайєризмом, сновидством і страхами. По суті, «Запаморочення» – це рефлексія кінематографа на самого себе, погляд кінокамери в дзеркало. Відкриття, яке зробив Хічкок, було настільки фундаментальним, що його до сьогодні намагаються осягнути провідні теоретики та мислителі кіно. Використовуючи багату технічну палітру, Хічкок, по суті, зробив дещо неможливе: «розкрив» кіно, оголив його структуру і душу за допомогою зовнішніх механічних прийомів: монтажу, світла, кольору, руху камери, музики. Зрозуміло, що Вонг  Карвай належить до тієї ж когорти творців-професіоналів, які «розповідають» свої історії за допомогою зовнішніх засобів. Так само, як і Хічкок, Вонг Карвай проникає у нутрощі кінематографа, оперуючи для цього «скальпелем» камери, звука, освітлення, поєднанням кольорів. Тож цілком природно, що карваєвський «magnum opus», фільм «Любовний настрій», і структурно і тематично близький до «Запаморочення» Хічкока і знаходиться під його безпосереднім впливом.

4) Кінокартини азіатських майстрів Ясудзуро Одзу і Фей Му, такі як «Осінь в родині Кохаягава» (1961) і «Весна в маленькому місті» (1948). Що ж, з класичними азійськими режисерами все є гранично зрозумілим. Їх спокійне, «мінімалістичне» бачення світу, цікавість до побуту і життя «маленької людини», східна філософія, соціальна проблематика крізь призму індивідуальної долі – авжеж, все це «генетично», природним шляхом передалося Карваю. Він – хоч і великий прихильник західного кінематографу – був і залишається сином своєї землі, в усіх інтерв’ю називаючи себе виключно «китайським режисером».

5) «Одного разу в Америці» Серджо Леоне (1984). Фундаментальна праця одного з найбільш геніальних режисерів другої половини ХХ століття, якого, наприклад, Квентін Тарантіно шанує як бога та вчителя. «Одного разу в Америці» – це проникливий погляд на американську історію, і ще одна рефлексія кінематографа на самого себе (за аналогією з «Запамороченням» Хічкока), і приклад «літературного кіно», тобто натурального кіно-роману, і шедевр гангстерського жанру, і ще багато чого іншого. Крім того, «Одного разу в Америці» – один із найбільш неспішних фільмів в історії кінематографа, що разом з вище перерахованими ознаками – безперечно споріднює його з творами Вонга Карвая. Гонконгський режисер настільки закоханий в це кіно, що не зміг відмовитися від безпосереднього омажа в своїй останній картині – «Великому майстрі». Повторюючи за Робертом де Ніро з «Одного разу в Америці», Чжан Цзиі в «Майстрі» зловживає опіумом, намагаючись втекти від реальності. Сцени Вонга Карвая і Серджо Леоне практично ідентичні одна одній. Окремо хочу звернути вашу увагу на те, що всі перераховані вище картини, улюблені Вонга Карвая, мають загальну рису, характеристику. Кожен з цих фільмів нетрадиційний з точки зору часу. Саме цю художню константу багато кінокритиків виносять на перший план в творчості Вонга Карвая, називаючи гонконгського режисера «дослідником часу та співаком романтики». Карвай розтягує та звужує часовий континуум у своїх творах із завидною легкістю та майстерністю. По суті, бути Вонгом Карваєм – значить вміти по-особливому працювати з часом, знищуючи саме поняття «плин часу». Звідси і випливає, так звана, «артхаусність» і «монотонність» його робіт – пересічний глядач, який не звик дивитися щось окрім голлівудських блокбастерів, і який ніколи не цікавився іншими формами кінематографу, окрім відверто комерційних і розважальних, може бути страшно замореним будь-якою картиною Вонга Карвая, оскільки вони (картини) пропонують глядачеві неспішну трансцендентальну подорож в світи тютюнового диму, багатозначних поглядів і сірих буднів, які не можна відрізнити один від одного.  Світи, у яких є тільки спроба любові, але неможливе її досягнення. Неначе сам час не дозволяє цій любові справдитися, неначе персонажі карваївських картин застрягли в одній-єдиній хвилині, яка починається з титрами фільму, але так і не закінчується впродовж всієї картини. Вонг Карвай говорить: «У пам’яті час тече по-різному». Ось які його фільми з метафізичної точки зору: вони подібні до спогаду, пам’яті про час. Як сон, який, здається, триває довго-довго, але ж насправді не тягнеться і хвилини.

По суті, бути Вонгом Карваєм – значить вміти по-особливому працювати з часом, знищуючи саме поняття «плин часу».

Які ж відмінні особливості творчості та стилю Карвая? Деякі з них були вже мною перераховані, але тепер я зупинюся на цьому детальніше. Отже, ось – найбільш важливе в режисера:

Романтизм і туга. Абсолютно всі до єдиного, фільми Вонга Карвая – більшою («Дикі дні») або меншою («Чунгкингський експрес») мірою – сумні. В них постулюється ідея неможливості любові, любові, яка ніколи і ні за яких обставин не може здійснитися. Світ Вонга Карвая – це світ досить темного і безнадійного байронізму. Чоловік шукає жінку, жінка шукає чоловіка, але якісь дивні, поза-кінематографічні сили позбавляють їх можливості любові і уводять одне від одного. У принципі, можна сказати, що ця тема – центральна у Карвая. Любовна сила тяжіння, що незмінно призводить до відторгнення.

Відчуття. Емоція – ключ до розуміння «логіки» фільмів Вонга Карвая. Єдина причина, через яку ці фільми існують, їх справжнє призначення і завдання, мотив всієї роботи Вонга Карвая – відтворення людських емоцій. Ось чому деякі критики відносять його до режисерів тієї категорії, які наче б то створюють у себе в картинах особливий простір сновидіння (Лінч, Хічкок, etc.) Карвай намагається  – і у нього це з успіхом виходить! – «віддзеркалити» емоції персонажів кінематографічними прийомами, помістити своїх героїв у необ’єктивний світ відчуттів, у якому нічого, окрім цих самих відчуттів, не існує і не має значення. Таке бачення Карвая, коло його інтересів. Він безперечно не інтелектуальний, і навіть антиінтелектуальний режисер, який змушує багатьох глядачів і критиків шанувати його у якості «одного з найбільш важливих кіномислителів сучасності». Сам же Карвай постійно говорить про простоту своїх картин. І правильно! Що може бути простішим за тугу і відчай! З іншого боку, нічого складнішого за передачу емоцій і відчуттів на екрані бути не може. Але саме в цьому видатний Вонг Карвай.

Емоція – ключ до розуміння «логіки» фільмів Вонга Карвая. Єдина причина, через яку ці фільми існують, їх справжнє призначення і завдання, мотив всієї роботи Вонга Карвая – відтворення людських емоцій.

Свобода оповіді. Годаровская свобода, притаманна кіномові фільмів Вонга Карвая – ось що привело Квентіна Тарантино в найбільший захват від «Чунгкингського експресу». Здається, що Вонг Карвай відійшов у бік від природних технічних та ментальних обмежень кінематографу, скинув з себе пути «монтажних кайданок» – і спіймав певну хвилю, певний вітер, який навчився скеровувати куди і як йому завгодно. Фільми Вонга Карвая пливкі, вони геть позбавлені базису, опори, інтелектуальних структурних схем і виразної внутрішньої логіки. Вонг Карвай знімає свої фільми практично без сценаріїв, йдучи за натхненням. У монтажній кімнаті він постійно вносить якісь зміни в свої роботи, часто – дознімає і перезнімає цілі епізоди, а буває, що й увесь фільм. І ось звідси – свобода Вонга Карвая, яка не може не викликати захват у його колег-режисерів. На сьогоднішній день Вонг Карвай продовжує працювати над своїм черговим фільмом, який – за чутками – може бути завершено і представлено в кінотеатрах аж у 2025 році! Картина має назву «Цвітіння», і це екранізація популярного китайського роману.

Підіб’ємо коротенькі підсумки. Карвая можна любити, а можна й недолюблювати. На мою думку, це суперечливий, хоч і страшно цікавій режисер, у фільмографії якого виокремлюються лише чотири по-справжньому важливі картини: «Поки не висохнуть сльози», «Чунгкингський експрес», «Грішні янголи» – і само собою – «Любовний настрій». У будь-якому випадку, внесок Вонга Карвая у світовий кінематограф незаперечний, як і його статус. Він видатний художник. Мабуть, геній.

читайте також: