Інді Хаіт: «Мені подобаються проєкти, для здійснення яких потрібно спробувати щось нове»

Інді Хаіт — молодий ізраїльський режисер, який народився у маленькому українському містечку Жовті Води, згодом переїхав у Ізраїль (Тель-Авів), але повернувся працювати в Україну. Свій перший кліп Інді зняв у 20 років, а тепер за його плечима — співпраця з Тіною Кароль, Ногою Ерез та гуртом «Лола Марш».

Fish: Як ти гадаєш, чи можна назвати режисера художником? Якщо так, то чому?

Інді: Коли режисер називає себе художником, то він — художник. Чому? Тому що він так вирішив. Коли йдеться про творчу касту, то я можу допустити таке визначення, але чи став би так називати себе, то — ні, «художник» звучить занадто пафосно.

F: Від моменту, коли тобі надіслали пісню на розгляд, і до початку зйомки кліпу, проходить багато часу?

І: Думаю, відлік починається з моменту, коли є затверджена ідея, і тоді за  два тижні вже можна знімати кліп. А от вигадати саму ідею... Це може зайняти годину, день або місяць.

F: Затверджувати ідеї зазвичай просто?

І: Буває по-різному: іноді з першого разу подобається все, іноді — ні, і тоді я думаю далі. Або наполягаю на своєму.

F: Тобі складніше вигадати чи реалізувати?

І: Вигадувати, однозначно.

F: Чи є моменти в зйомках, які тобі особливо запам'яталися?

І: Я півтора місяця працював над анімацією: прототипом м’ячика для пінг-понгу,  яким грають вокалісти «Лола Марш» (дивіться кліп на пісню “Only for a Moment” — Прим. ред). Другий схожий момент — я анімував робота, точніше, індустріальну роборуку, теж півтора місяця. І те, і те мені запам'яталось (сміється).

F: Є виконавці, з якими ти на одній хвилі?

І: Із Лола Марш ми зняли два кліпи, і обидва були успішними, в тому числі на фестивалях; у гурту хороші пісні — відповідно, вийшли гарні кліпи. До речі, нещодавно вони надіслали мені новий трек. І тепер треба вигадати ідею. Із Ногою Ерез ми також пройшли довгий шлях. У неї все дуже добре зараз, тож я радію, що частково причетний до цього. Разом ми зняли вже п’ять кліпів.

«Хочу вивчати нові форми, навіть якщо це трохи пафосно звучить».

F: У роботі ти відштовхуєшся від того, що хочеш сказати сам, чи це запит виконавця?

І: До мене рідко приходять із конкретним запитом; так було один чи два рази в житті. Артист, звісно, має значення — хочеться зрозуміти, що за людина переді мною, що йому підійде. Можливо, є режисери, які відштовхуються більшою мірою від творчості музиканта, але я відправною точкою вважатиму саму пісню, і часто адаптую ідеї, що виникли в моїй голові раніше, сирі заготовки, концепції.

F: А кіно ти почав знімати?

І: Мені здається, я все ближче до цього. Скажімо, якщо ще рік тому я просто хотів зняти кіно, то на сьогодні в мене є два конкретні сценарії, і це набагато важливіше. Перший — спільний, ми майже закінчили роботу над ним і плануємо розпочати зйомки влітку. У початковому варіанті він мав обсяг дванадцять листків, а тепер залишилось чотири.

Нещодавно я познайомився з продюсером, ми говорили з ним про жанр короткого метру, і мені сподобалась фраза про те, що короткий метр — це як удар у зуби, різкий та сильний. Не варто розтягувати історію, а просто — «пуф», і все, кінець.

F: У тебе більше амбіцій у режисурі кіно чи кліпів?

І: Думаю, що поки кліпів. Треба зняти перше кіно, аби запалити іскру.

F: Чи був у тебе переломний момент, умовна “точка росту”?

І: Протягом довгого часу я знімав претензійні кліпи, в яких начебто був глибокий сенс, але насправді зрозуміти їх було майже неможливо. Я дивився на це, відчував і знав, що маю на увазі, це була моя інтерпретація, але по факту виходила якась каша. А потім я зняв кліп, де протягом усієї історії чоловік просто падав із неба. І прийшло розуміння, що справа не у кількості ситуацій. Після цього я почав досліджувати простоту, або мономіф, працював виключно у такому ключі, а зараз знову робитиму інакше. Хочу вивчати нові форми, навіть якщо це трохи пафосно звучить.

F: Чи є артисти, з якими ти хотів би співпрацювати?

І: Так, я дуже хочу попрацювати з Іваном Дорном. У нас якось був шанс, але поки не склалося; сподіваюсь, ще вийде в майбутньому. Я впевнений, що є безліч класних артистів, про яких я навіть не знаю. Я люблю, коли мене знаходять — не тому, що я така «діва» — а просто тому, що я майже не слухаю сучасну музику.

F: Як думаєш, смак виховують з дитинства? Якщо говорити про тебе.

І: У тому місці, де я виріс, складно сформувати смак, але можна сформувати інтереси. Так вийшло й зі мною. У цілому, формування смаку — процес комплексний. Це поглинання музики, кіно, кліпів.

F: Що є ключовим для режисера — талант чи робота?

І: Я б не говорив про талант, тому що не до кінця розумію, що це таке. Талант, як і любов, для кожного означає щось своє. Тому мені б хотілося використовувати слова з конкретним значенням. «Талант» — не одне з них. Можна бути хорошим режисером, на роботи якого немає попиту, а можна бути загальновідомим, проте не таким вже й хорошим (сміється). Але якщо бути чесним, я, звісно, хитрую, бо це пов’язані між собою речі. Якщо ти хороший — у твоїх роботах зацікавлені інші. Це те, що і робить тебе таким, — прихильність аудиторії.

F: Якби ти міг обирати професію ще раз, це все одно була б режисура?

І: Я можу відповісти на це запитання тільки від імені себе теперішнього. І, звісно, відповідь буде: «Так». Якби я теперішній обирав роботу (а це те, що я роблю щоранку — прокидаюсь і думаю: «Хм, що я буду робити в житті?») — так, я обираю режисуру. А відповісти за людину, яка прожила інше життя, я не можу.

F: Наскільки ти впевнений у своєму виборі? Адже часто бувають сумніви, вигорання, щось, що заважає йти далі.

І: Сумніви — вони є, але вони більше схожі на стан на краю даху хмарочоса, коли ти сам себе запитуєш: «Хм, а що, якщо я стрибну вниз?» Ти думаєш про це, але не налаштований серйозно, і точно знаєш, що не робитимеш цього. Так само і з вибором професії. Звісно, я можу приміряти інші ролі, але виключно з цікавості.

F: Ти асоціюєш зі щастям те, чим займаєшся?

І: Звісно!

F: Ти б назвав себе режисером, насамперед?

І: Не знаю. Я така сама людина, як і всі. Просто люблю вигадувати, люблю знімати.

F: Фільм, який ти подивився нещодавно, і він тобі сподобався?

І: Я підсів на радянський кінематограф — щомісяця передивляюсь фільм «Афоня», наприклад. А ще, нещодавно вийшов «Звук металу» від студії А24, вони роблять класне незалежне кіно. Це стрічка про барабанщика, який втратив слух. Всі ситуації ти наче проживаєш з персонажем. До речі, мені подобаються проєкти, для здійснення яких потрібно чомусь навчитись, треба спробувати щось нове.

F: Ти можеш сказати, що у тебе зараз період змін?

І: Справа в тому, що коли щось змінюється, воно змінюється непомітно. Це як із віком: обличчя набуває нових рис, а ти не помічаєш цього. А той, хто не бачив тебе десять років, каже: «Ого, оце ти змінився».

F: Ти хотів би досягти в житті якоїсь конкретної мети, чи ти довіряєш «хвилі»?

І: Довіряю. Мені б хотілося стати кращою версією самого себе: як людини, як сина, як друга, врешті, як художника (сміється).Це моя мета, мій компас.Я налаштовую себе на цю мету і поступово йду до неї. Іноді я звертаю не туди, розумію це і знову рухаюсь, куди треба.Може, це банальні речі, але мені правда здається, що все просто: якщо ти не художник, а маляр — просто будь найкращим маляром. Це стимул. І в цьому сенс, напевно.