Вже понад десять років Катя Тейлор займається культурним менеджментом і мистецтвом в Україні. Три роки тому вона заснувала агенцію Port.agency, де шукають творчі рішення для брендів, а бізнес-завдання реалізують за допомогою мистецтва.
У 2018-му та 2019-му роках вона була кураторкою Тижнів мистецтва міжнародного руху солідарності за рівність статей #HeForShe, який проходив у 80-ти країнах світу.
Один із останніх проєктів, яким керувала Катя, — скульптурний парк PARK3020 просто неба, який є прикладом мистецтва у публічному просторі.
Fish: Як ви вважаєте, креативність — це талант чи навичка, яку можна розвинути?
Катя Тейлор: Я вважаю, що креативність — це м'яз, який можна накачати. Так само як і з будь-яким іншим м'язом у нашому тілі, якщо качати довго та системно, можна досягти неабияких результатів.
F: Виходить, що творчий потенціал є у кожного, навіть якщо людина переконана, що не володіє ним?
К: Так, думаю, що кожен володіє творчим потенціалом. Є такий англійський науковець Кен Робінсон, який займається дослідженням креативної освіти. У нього є надзвичайний TED Talk, де він розповідає, як класична освіта вбиває креативність. Такі предмети, як математика, фізика вважаються обов’язковими, а дисципліни на кшталт малювання чи співу — додатковими. Мабуть, якщо ми змінимо ставлення до творчості, і до нас прийде розуміння, що це не лише корисне хобі, а й можлива професія, то і дитина буде ставитися до цього інакше. Бо художник — не «горе у родині».
Креативність — це мій бізнес, але не тому, що я занадто творча. Я зробила креативність своїм бізнесом свідомо. Коли дорослі люди кажуть, що вони не креативні, я їм вірю, бо, найімовірніше, їхні батьки, вчителі та авторитети колись доклалися до цієї думки. І людина продовжувала розвиватися із цим переконанням.
Але творчість живе всередині кожного з нас. Люди можуть раптово полишити професію свого життя, роботу, на якій працювали роками і яку ненавиділи, бо всередині їм щось підказує, що є інше життя, яким вони не живуть. Саме у такі моменти до людини промовляє творчість. Ви можете виражати її, займаючись йогою, малюванням, співом тощо, і цього буде достатньо. А можете використовувати як інструмент у роботі.
Західний світ — це дуже сильно про досягнення і мало про відчуття того, хто ти є. А східний — навпаки: багато про душу, але мало про системність. У сучасному світі ми мусимо навчитися балансувати між обома підходами, і творчість може в цьому допомогти.
«Західний світ — це дуже сильно про досягнення і мало про відчуття того, хто ти є. А східний — навпаки: багато про душу, але мало про системність. У сучасному світі ми мусимо навчитися балансувати між обома підходами, і творчість може в цьому допомогти».
F: Якщо креативність — це м'яз, то як ви качаєте свій?
К: Я розділяю це на креативність (вигадливість) як частину робочого процесу і творчість (свободу мислення) як частину життя взагалі. Це синоніми, але з таким поділом легше розібратися.
Коли говорити про креативність, то для мене це робота з назвами, текстами і експозицією. Ми з нашою командою працюємо не тільки суто з мистецькими проєктами, а й із такими, які перебувають на межі між бізнесом і мистецтвом, де останнє є інструментом для важливих соціальних висловлювань. Часто це складні теми. Наприклад, нещодавно ми працювали з темою тимчасової окупації Криму. Наше завдання — розповісти про це так, щоб люди хотіли слухати. Ми постійно у пошуку експозиційних рішень, які включають людину, аби вона відчула, що ця складна тема стосується безпосередньо її самої.
Щодо моєї особистої творчості. Я стала надавати їй такої ж ваги, як і роботі, яка раніше була для мене пріоритетом. У певний момент почалося вигорання, це був важкий процес, який тривав кілька років. Тоді я зрозуміла: якщо не буду черпати енергію у тому, що люблю, то не зможу віддавати, але ж мої партнери, клієнти, колеги очікують цього від мене.
Тому у моєму житті є місце малюванню, співу, йозі, пошиву одягу. Творчий процес важливий для мене, і він тісно пов'язаний з успішністю мого бізнесу. Якщо я нещасна, то люди, з якими я працюю, також будуть нещасливими. Тож навіщо це все? Я балансую між тим, що мене драйвить, і обов'язком віддавати там, де від мене цього очікують.
F: Чи є різниця між хорошим художником і талановитим креативником?
К: Це абсолютно різні поняття, художник — це людина, яка вибрала творчість як свою основну професію, щоб створювати те, що резонує їй всередині.
Якщо це хороший художник, то це людина, яка гостро відчуває і має унікальне висловлювання на певну тему, у цьому немає нічого утилітарного. Це мистецтво заради мистецтва.
А креативник — це людина, яка працює на замовлення. Це також може бути щось класне, але у цьому випадку висловлювання належить клієнтові. Наприклад, я не художник у цьому сенсі, бо працюю на замовлення.
Я маю проєкти, які роблю від душі, але все ж для мене це бізнес. Креативник може на будь-яку тему щось вигадати. Тоді як художник працює з темами, які йому близькі.
F: Чи не звужує це креативність до здатності компілювати вже те, що є? Чи може креативник винайти щось нове?
К: Компілювати те, що вже є, — це слоган нашого часу, бо все було винайдено до нас. Для художників це часто стає причиною творчої кризи, коли вони мріють створити щось унікальне. Ти заходиш у пінтерест і бачиш, що нічого унікального вже не зробиш. На Землі понад сім з половиною мільярдів людей, ти можеш не побачити, що це вже створено, або не знати про його існування.
Насправді ж сенс у тому, як ти дивишся на речі. З точки зору візуальності, вже все було вигадано. Можливо, не абсолютно все, але на 90%. Якщо ж ти враховуєш географічний або культурний контекст, то маєш шанс створити щось унікальне з точки зору висловлювання.Нині форма, яку ти вибираєш, не така важлива, як це було 500 років тому. Якщо ти художник, все, що ти створюєш, — це мистецтво. Інше питання, хороше воно чи погане.
Мені здається, варто розслабитися з прагненнями створити щось унікальне. Набагато цікавіше спробувати подати свій погляд на обрану тему.
F: У сучасному мистецтві технології також знаходять свою нішу. Наприклад, картини, створені штучним інтелектом, стають дедалі дорожчими на мистецькому ринку. Чи є творчість у алгоритмах та кодах?
К: Це гарне і водночас дискусійне питання. Ми весь час розширюємо межі мистецтва. Двісті років тому мистецтвом вважалося те, що створює безпосередньо художник. «Я малюю не руками, а головою», — казав Мікеланджело. Художник закладає певну ідею у своє висловлювання, він може відтворити його з допомогою будь-якого медіа — своїми руками або руками інших людей. У цьому сенсі метафора Мікеланджело оживає з надзвичайною силою і стає чимраз актуальнішою.
Класно, коли художник уміє малювати або робити пластичне мистецтво. Але якщо ні, то це теж окей, бо важливо те, що у голові. Яка різниця в тому, чи він пішов до магазину і купив фарби та полотно, чи він створив код, який візуалізував це зображення. За будь-яким штучним інтелектом стоїть людина, яка натискає на клавіші. Поки вона продовжує натискати, це буде таким самим мистецтвом, як і те, що ми звикли бачити у музеях. Коли настане момент, що людина не буде дотичною до створення цього механізму, тоді ми поговоримо про інше мистецтво. Але мені здається, що до цього ще далеко.
«Мені здається, варто розслабитися з прагненнями створити щось унікальне. Набагато цікавіше спробувати подати свій погляд на обрану тему».
F: Креативність універсальна чи має свій національний код?
К: Якщо ми дамо можливість нашим дітям отримувати сучасну освіту, де креативність займатиме ключове місце, то я вірю, що Україна може стати креативною країною і створювати надзвичайні речі, які сьогодні створюються, наприклад, у Великій Британії. Там ми бачимо, що є державний фокус на креативність та креативну економіку, зміну освіти, в якій більше місця свободі.
Це країна, яка створила культурний рух, результати якого надихають увесь світ. Але це не тому, що британці креативніші за українців, а тому що у певний момент вони зрозуміли, як це важливо, і створили для цього умови і систему, яка допомогла людям розкрити свій творчий потенціал.
F: На відміну від Великої Британії, в Україні культурної інфраструктури як цілісної системи не існує. Як це впливає на українське мистецтво?
К: Криза провокує художників створювати, адже гострі теми є каталізатором для творчості. У певному химерному сенсі, але нам пощастило, що ми мали чимало революцій за останні кілька років. Багато людей створюють те, чого б вони не створили в умовах комфорту, бо він не провокує на досягнення. Дійсно, для нас це дуже важкі часи, але художник — це людина, яка стоїть на горизонті подій. Він спостерігає за тим, що відбувається, хоча часто не є частиною цих подій. Це не означає, що художник не бере участь у революціях, радше він є споглядачем, відчуває гостріше та говорить про це з суспільством.
Це унікальний момент в українській історії, адже світ дивиться на нас. Бо є багато країн, що розвиваються, за якими не спостерігають так ретельно, хоча це не означає, що там нічого не відбувається. Останні події в Україні показали, що українці — це не інертна нація, що ми революціонери. І це завжди надихає. Я чула від багатьох міжнародних колег, що вони захоплюються нами й вболівають за Україну. І поки фокус зору зосереджено на нас, ми можемо показати, на що ми здатні.
F: Водночас в українців, на жаль, добре розвинений комплекс меншовартості. Як це впливає на наш творчий потенціал?
К: Я думаю, що це певна об'єктивація. Ми не можемо визначати націю як таку, має вона синдром меншовартості чи ні. Звісно, сама історія, корупція, система виховання, освіта, правила у наших родинах, — це все впливає. І будьмо відвертими, українці живуть бідно. Коли у тебе на рахунку кілька сотень тисячів доларів, то треба бути у сильній депресії, аби мати синдром меншовартості. У багатих країнах світ іде людині назустріч, а українці живуть за іншими правилами: у суворому політичному кліматі та перманентній економічній кризі.
Люди, які можуть крізь це пройти, — дуже сильні особистості. Я теж живу із синдромом меншовартості, але я працю з цим. Думаю, що він не впливає на креативність, це різні речі. Але впливають умови життя і освіта.
«Мої найкращі ідеї приходять, коли я довго прогулююся вздовж пляжу або їду у пустелю і сиджу там на камені, а не тоді, коли сиджу в офісі. Тому прокрастинація у цьому сенсі недооцінена, і я вважаю, що люди мають прокрастинувати, щоб видавати більш якісні продукти».
F: Як ви вважаєте, рутина і творчість — це оксюморон чи невіддільні поняття?
К: Важко сказати. Я думаю, що поле творчості перебуває за межами рутини, але це не означає, що це оксюморон. Це радше такий процес, де лінії іноді перетинаються, а іноді розходяться, але вони поруч. Рутина — це частина процесу. Якщо ми дивимося на креативність як на певну систему, то є момент, коли ви вигадуєте, а є рутина, в якій ви реалізуєте ідею.
Я завжди кажу людям, які приходять зі мною працювати, а також на своїх лекціях, що у культурному менеджменті 90% — менеджменту і 10% культури, до цього треба бути готовим. Творча професія є такою лише у фінальному продукті, часто люди не готові до цього. Ви навіть на творчість виділяйте час. Наприклад, коли у вас брейнштормінг, то ви можете вийти за межі офісу, жартувати, вести легкі розмови, вигадувати ідеї, які ніколи не будуть реалізовані. Так ми надаємо площу для взаємодії, але за цим завжди йде рутина, вона допомагає донести ці ідеї до світу.
F: А якщо зіштовхуєшся у цьому процесі з прокрастинацією? Як ви з цим боретеся?
К: Я розумію, що професії різні, але саме тому, що моя — творча, партнери очікують від мене якихось надзвичайних ідей. І для мене прокрастинувати дуже важливо, але я називаю це «часом почути себе». Лише у стані внутрішнього балансу ти можеш надихнутися і почути свої інсайти.
Мої найкращі ідеї приходять, коли я довго прогулююся вздовж пляжу або їду у пустелю і сиджу там на камені, а не тоді, коли сиджу в офісі. Тому прокрастинація у цьому сенсі недооцінена, і я вважаю, що люди мають прокрастинувати, щоб видавати більш якісні продукти.
F: Як знайти сміливість, щоб втілити ці ідеї і перейти поріг власної самоцензури?
К: Самоцензура власних ідей — це добре, бо (будьмо відверті!) — навколо багато поганих ідей. Правда у тому, що немає порогу, який вам треба подолати. Це радше потік. Я пам'ятаю свої перші назви, логотипи, тексти, які чомусь публікував Forbes, це було дуже погано. Але якби не почала з чогось і не робила це щодня, то не стала би кращою.
Будьте готові, що деякі ваші ідеї погані і це окей. Я не б'ю палками людей, які приходять до мене з поганими ідеями, а заохочую розвинути їх. І чим більше ти тренуєшся у цьому, тим кращі твої результати. Мені відмовляли клієнти, я не отримувала проєкти, не отримувала гроші. Я точно маю на хвилин 90 промову для FuckUp Nights, а може, й більше.
Але якщо ти маєш 100 поганих ідей, серед них точно буде одна хороша.
