Ангеліна Голт: «Завдяки мистецтву ти можеш взаємодіяти, до того ж, взаємодіяти з тими, хто куди кращий за тебе»

Ідеальний баланс форми та змісту — так ми визначили для себе суть світлин одеської фотографки Ангеліни Голт, коли шукали підзаголовок для її портфоліо. Ангеліна працює по всьому світові, переважно у сфері фешн, також знімає портрети та бекстейджі  музичних кліпів. Кожен її кадр — це маленька історія, з чітко візуалізованою ідеєю. Зрозумілою й щирою співрозмовницею виявилась і сама Ангеліна.  Поговорили про щастя, вчителів, які трапляються нам в житті, та, звісно, фотографію.

Fish: Коли почалося твоє захоплення фотографією?

Ангеліна: Ти знаєш, як такого “захоплення фотографією” у мене немає і ніколи не було. Але пам'ятаю, як років у тринадцять мені дуже сподобався хлопчик в хорі, і я напросилася туди як фотограф (бо не співала), аби їздити з ними на виступи. Так я стала музикальним шкільним фотографом (сміється).

Потім з'явилися телефони з камерами, люди навколо мене цікавились візуальним мистецтвом, і я стала розвивати бачення. Мені стало цікаво досліджувати композицію та побудову кадра, а фотографія стала основною роботою.

F: Скажи, ти не втомлюєшся від комерції?

А: Дев’яносто відсотків фото в моїй стрічці — це і є комерція. Тож я не дуже втомилась від неї. Але комерція буває різною. Деколи замовники цінують твій унікальний стиль, тож ти робиш все так, як відчуваєш. А буває, до тебе приходить замовник з чіткими референсами, і хоче, щоб ти просто скопіювала зображення: саме цей шматочок комерції забирає багато сил, але він є у будь-якій роботі. І тут важливо налаштувати взаєморозуміння між точкою А і точкою Б, аби не впасти в депресію від того, що результат відрізняється від бажаного і хтось чимось незадоволений.

В моєму розумінні комерція — це просто зйомка, за яку ти отримуєш гроші, і тут нема чого стидатися. В Україні фотограф сприймається як ефемерна частинка світу мистецтва. Наче люди повинні займатися творчістю тільки заради самої творчості, а от коли фотограф отримує гроші за свою роботу, він вже трохи неправильний. Але ми як художники не маємо дивуватись, що нам заплатили за роботу. Фотографія — це такий самий товар чи послуга.

F: Який період життя ти вважаєш найбільш продуктивним?

А: Дивно, але це був час у AIESEC (Міжнародна організація, повністю керована молоддю у віці від 18 до 29 років, метою якої є мир і реалізація лідерського та професійного потенціалу молоді шляхом міжкультурного обміну.) — прим. ред.), де я влаштовувала конференції та керувала різноманітними проєктами. Я думаю, моє відчуття цього періоду як продуктивного пов'язано із тим, що у мене тоді не було жодного досвіду, а перший досвід — він найбільш яскравий.

Також дуже продуктивним був 2017-й. Але зараз я не можу сказати, що тоді було щось дуже вагоме. Сьогодні проєкти, над якими я розмірковую та працюю, більш глобальні. Можливо, вони не так швидко і яскраво реалізуються, але це якраз про ріст: щось схоже відбувається, коли людина спочатку напрацьовує мускули, а потім будує дім.

«Ми як художники не маємо дивуватись, що нам заплатили за роботу. Фотографія — це такий самий товар чи послуга».

F: А найбільш щасливим?

А: Я і досі не можу цього зрозуміти. Коли я прописую, що мені треба для щастя, цього немає. Виходить, я не щаслива. Але деколи я просто їду в авто в захід сонця, чи йду берегом моря, чи ходжу горами — і я така щаслива. Чи перебуваю на зйомках кліпа, чи задіяна в цікавому проєкті.

Щастя в мене як рваний ритм. Десь воно є, а десь його немає. Особливо щасливий шматочок життя я згадати не можу. Можливо, я завжди щаслива, та не усвідомлюю цього.

F: Якби була можливість обрати тільки одну справу на все життя, що б це було?

А: Це був би кінематограф. Він проходить червоною лінією через моє життя. Імовірно, якби не він, це була б архітектура. Чи створення власного саду. Мені постійно треба щось створювати. Думаю, справа всього мого життя —  залишити слід після себе.

Але усе-таки відповідь — режисура. Я б хотіла працювати у сильних та розумних командах, бути схожою на них, розкривати глибокі історії. Вміти показати глибину — це настільки складно і легко водночас.

F: А ти могла б не працювати?

А: Мені здається, що у порівнянні з усіма моїми знайомим я не дуже багато працюю (сміється). Бо деколи, коли я сиджу у когось в офісі, обробляю фото, чи сиджу з подругами, і ми всі займаємось своїми справами, мій обсяг роботи менший. Якщо так подивитись, у мене дуже богемний спосіб життя.

І я б з радістю не працювала взагалі, якщо чесно.Мені б хотілося бути з якоїсь королівської родини та вкладати гроші в розвиток цікавих проєктів. Захотіла — зробила проєкт із захисту авторського права, і вклала в це гроші. Захотіла — створила сад.

F: До речі, про обробку фотографій. Як ти вчилася працювати з кольором?

А: Я і досі роблю все майже інтуїтивно. Думаю, якби хтось із професійних ретушерів побачив, як я працюю, йому б стало ніяково (сміється). Але це справа практики — я почала відрізняти більше кольорів в процесі обробки.

F: Які люди (з твого безпосереднього оточення чи ні) ставали для тебе вчителями?

А: Я думаю, що вчителями для мене стають всі, хто трохи ближчий до мене, аніж просто знайомі. Особливо ті, з ким я проводжу більше п'яти годин на день. Я починаю спостерігати за їхньою поведінкою, за їхньою реакцією на певні речі, та думаю: чи хочу я забрати собі такий патерн поведінки, чи не хочу. Виходить, я вчуся. Так само і з різними режисерами та операторами. Я не просто дивлюсь кіно — я завжди аналізую. Тому мої вчителі це ще Сорентіно, Вайтіті...

«Завдяки своїй професії я можу познайомитись з тими, з ким за інших умов це було б неможливо».

F: Що в творчості найцінніше?

А: Найцінніше в творчості — це те, що ти завжди можеш зрозуміти, яка це людина, дивлячись на її роботи, бо творчість йде зсередини. Те, на що митець звертає особливу увагу, знаходить своє вираження в його мистецтві.

Другий аспект — сторітелінг. Як художник, ти можеш або спостерігати та досліджувати світ, або досліджувати себе і транслювати реальність зсередини назовні.  

І, нарешті, останнє: завдяки мистецтву ти можеш взаємодіяти, при чому взаємодіяти з тими, хто куди кращий за тебе. Напевно, це мене дуже приваблює: завдяки своїй професії я можу познайомитись з тими, з ким за інших умов це було б неможливо. Створювати щось разом з тими, хто подобається тобі — це неймовірна сторона творчого життя.

F: Як думаєш, важливо берегти в собі дитину, навіть коли ти вже дорослий?

А: Коли ти дитина, ти легко сприймаєш новий досвід. Ти відкритий для нових задач, нових ідей. У тебе ще немає досвіду падіння, ти не знаєш, як боляче може бути. Біль ми фіксуємо сильніше, аніж добрі спогади. І так поступово накопичуємо негативний досвід, нас лякає те, чого ми не знаємо.

Але новий досвід — це і є ріст. Ти через щось пройшов — і виріс. Це можливо лише з відкритим серцем.