Травматичний досвід не минає безслідно: він впливає на свідомість, взаємодію зі світом та близькими, здатність будувати стосунки та просто радіти життю. Більшість із нас переживала травматичну подію хоч раз, а з початком повномасштабного вторгнення кожен українець та українка відчули на собі вплив спільного травматичного досвіду.
Книжка-бестселер New York Times «Тіло веде лік» видавництва Vivat в Україні — це науковий практичний посібник для тих, хто цікавиться ментальним здоров’ям, хоче зрозуміти, як травма впливає на мозок і тіло, та які існують методи лікування.
Автор книжки Бессел ван дер Колк, психіатр, керівник Trauma Research Foundation у Массачусетсі, досліджує проблему посттравматичного стресового розладу понад 30 років. Бессел почав працювати з пацієнтами з ПТСР у 1978 році, у клініці ветеранів у Бостоні — приблизно в той час, коли цей термін взагалі було визначено.
Коли люди чують про ПТСР, у них досі може виникати думка, що цей термін стосується ветеранів бойових дій, жертв терактів або катастроф. Але психологічна травма — це значно ширша проблема. Власне, як зазначає сам автор, вона може виявитися найсерйознішою загрозою для громадського здоров’я.
Не обовʼязково бути солдатом чи біженцем у таборі в Сирії або Конго, щоб дістати психологічну травму. Це стається з нами, з нашими друзями, рідними та сусідами. Дослідження, яке провели Центри з контролю та профілактики захворювань США, виявило: кожен п'ятий американець зазнавав сексуальних домагань у дитинстві; кожного четвертого принаймні раз у житті так били батьки, що на тілі залишався слід; кожна третя подружня пара застосовує фізичне насильство. Чверть із нас росла з родичами-алкоголіками, а кожен восьмий бачив, як його матір ударили або побили.
У книжці Бессел ділиться своїм досвідом роботи з пацієнтами, дослідженнями та спостереженнями, як люди реагують на стрес, виживають у жахливих умовах та борються з наслідками пережитої події.
Автор підходить до питань травми цілісно, адже пережитий досвід впливає не лише на емоційний стан, — травма осідає в тілі й залишає фізичний відбиток. Це призводить до фізіологічних змін: порушення сигнальної системи мозку, збільшення гормонів стресу, зміни в системі, яка фільтрує релевантну інформацію від нерелевантної.
Травма розриває зв’язок між розумом, який хоче забути те, що сталося, та тілом, яке не може цього зробити.
Раціональний розум не може виконати «ремонтну роботу» самостійно, оскільки ця частина вдає, що її вже відремонтували.
Потужні емоції активують лімбічну систему, а саме ту її частину, яку називають мигдалиною. Це дуже важливе утворення, тому що воно попереджає нас про небезпеку та ініціює реакцію організму на стрес. Наше дослідження переконливо продемонструвало, що образи, звуки й думки, пов'язані з особистим драматичним досвідом, викликають реакцію мигдалеподібного тіла, яке починає бити на сполох, навіть якщо з моменту травми минуло 13 років.
По-перше, автор дає чітке розуміння, чому так важливо працювати з коренем проблеми, а не з її симптомами. Адже виписані пігулки можуть полегшити біль, але не усунуть причину його виникнення. Обізнаність та превентивні заходи — питання не тільки для психологів, а й для світової системи охорони здоров’я. По-друге, Бессел розказує про вплив різних терапевтичних модальностей та їхню ефективність, що актуально для нас зараз. Окрім класичних підходів, таких як психотерапія та медикаментозне лікування, він заглиблюється в інноваційні методики, включаючи йогу, театр, письмові практики, нейрофідбек, десенсибілізацію та метод обробки рухів очей (ДОТРО). Це — критично важливий аспект для розуміння роботи з травмами, адже єдиного сценарію для лікування всіх пацієнтів не існує.
Йога. Йога вчить нас зосереджуватися на диханні та стежити за своїми внутрішніми відчуттями, а цього вже достатньо для поліпшення емоційної регуляції. Йога допомагає налаштувати зв’язок із тілом. Людина, яка почувається безпечно у власному тілі, може нарешті висловити спогади, які раніше виводили її з ладу.
Доречний доторк та рух дають змогу людині почуватися «заземленою» і допомагають їй відчути напругу, приховану в її тілі. Коли людина стримує свої емоції, це сковує і тіло. Вона зводить плечі, м’язи обличчя напружуються. Вона витрачає море енергії на те, щоб стримати сльози чи будь-який інший звук або порух, який викриє її внутрішній стан. Якщо зняти фізичну напругу, почуття також можна звільнити.
Письмо. Листи до себе — ще один ефективний метод підняти на поверхню свої найглибші почуття. Коли ви пишете самі собі, не аналізуючи й не оцінюючи текст, ви можете слухати свої думки. Відтак, перечитавши написане, виявити тригерні думки й речі, про які навіть не задумувались. У книжці наводиться дослідження, в рамках якого люди, які щодня протягом 15 хвилини описували стресові події, стали рідше відвідувати лікарів і мали навіть поліпшення імунних показників: активність Т-лімфоцитів та інших імунних факторів у крові.
Існує техніка під назвою «вільне письмо», яка дає змогу перетворити будь-який об’єкт, який ви бачите перед собою, на картку в особистому тесті Роршаха і запустити потік асоціацій. Просто запишіть перше, що спадатиме вам на думку, коли ви дивитиметесь на різні речі у вашій кімнаті, і продовжуйте писати, не зупиняючись, не перечитуючи і не викреслюючи нічого. Дерев’яна ложка на кухонному столі може нагадати вам про те, як ви готували томатний соус із бабусею чи як вас били в дитинстві. Чайничок, який передавали з покоління в покоління у вашій родині, може стати провідником у найглибші закутки вашої свідомості, нагадавши вам про близьких, яких ви втратили, або про родинні застілля, під час яких теплі розмови періодично поступалися місцем сварці. Спершу зрине картинка, потім — спогад, а потім — і цілий параграф, який його описуватиме. Усе, що з’явиться на аркуші паперу, буде результатом унікального потоку ваших асоціацій.
Театр. Травмовані люди бояться глибоких почуттів. Вони бояться власних емоцій, бо через них втрачають самовладання. Але терапевтична дія театру ґрунтується саме на вивільненні емоцій — він змушує говорити на сцені правду, долати внутрішні бар’єри, визнавати свої страхи.
«Пробудження тигра — зцілення травми», Енн Фредерік, Пітер Левін, видавництво «Літера». Вивчаючи диких тварин та їхню несприйнятливість до симптомів травми, автори аналізують природу людських травм, симптоми та кроки, необхідні для їх лікування, включаючи вправи зосередження на тілесних відчуттях.
«When the body says no: exploring the stress-disease connection», Gabor Maté M.D. Крізь призму наукових досліджень, посилаючись на особисту практику, автор пояснює, чому емоції та психологічний стрес відіграють важливу роль у виникненні хронічних захворювань, описує зв’язок розуму, тіла та здоров’я.
«Стіни в моїй голові», Володимир Станчишин, видавництво «Віхола». Книга присвячена тривожності, депресії, соціальним фобіям, різним психічним розладам, які впливають на звичний спосіб життя людини в соціумі. Посібник для тих, хто не вірить у психотерапію й думає, що депресія — це «поганий настрій», який сам пройде.
