Засновниця та креативна директорка FISH.
Люблю океан, йогу та можливість створювати нові сенси.
Коли вкладаєш енергію в справу, яку дійсно любиш, все складається само собою, точніше, космос чує тебе трохи краще. Яким би не був старт, шлях залежить лише від тебе. Ми поговорили з дизайнеркою Лесею Лей про те, як творити без меж і не боятись робити свідомий вибір на користь мистецтва.
Портфоліо Лесі можна побачити тут.
Fish: Ти малюєш з самого дитинства? Пам'ятаєш свої перші серйозні спроби?
Леся: Малюю скільки себе пам'ятаю. Все почалося з навколишніх пейзажів. Я народилася і виросла в маленькому селищі Харківської області. З дитинства багато часу проводила наодинці з собою, в оточенні природи. Це і стало основою майбутніх творчих висловлювань.
Коли мені виповнилось шістнадцять, ми з родиною переїхали до Харкова. Я вступила до архітектурного коледжу. Освіта дала мені академічні навички та необхідні знання у сфері мистецтва, але природа була і залишається головним учителем.
F: Розкажи більше про навчання, про вступ. І чи важко було починати життя у місті?
Л: В моїй школі навчалось всього-на-всього близько сорока учнів, а в класі нас було вісім. Можна сказати, що це було індивідуальне навчання, а школа нагадувала велику сім`ю. Це відчуття підсилювалось тим, що в школі працювали мої батьки. Батько був директором, викладав українську мову та літературу, хімію, а мама, до речі, одночасно вела вісім(!) предметів — фізкультуру, інформатику, біологію… Можливості навчатись малюванню у професійних вчителів я не мала, так як найближча художня школа знаходилась за 60 кілометрів від мого селища. Але бажання було велике, тож я замовляла літературу і навчалась самостійно.
Коли настав час вирішувати, куди йти далі, я розуміла, що це має бути творчий напрям. Я обрала архітектуру, бо ця професія дає класну базу, та вступні іспити були мені під силу. Влітку після 9-го класу я поїхала в Харків, закінчила підготовчі курси, і цього вистачило.
Звісно, я хвилювалась, що навчатись в місті буде дуже складно, і що моїх знань буде замало, але все виявилось навпаки. Завдяки тому, що в школі нам приділяли дуже багато уваги, основа у мене була хороша.
F: Батьки підтримали такий вибір?
Л: Батьки завжди підтримували мене, так. Вони вважають, що займатись треба тим, до чого лежить душа.
F: Коли в тебе з'явилися перші замовлення? Чи одразу ти знайшла власний стиль?
Л: Ще у школі, а потім й в університеті (після закінчення коледжу Леся вступила до Харківського національного університету будівництва та архітектури,— прим.ред.), я постійно малювала за проханнями друзів або знайомих. Це органічно переросло у професію.
Щодо стилю — завжди у пошуках, вчуся та експериментую, покладаючись на інтуїцію. Мені нескінченно цікаві форми, в яких можна себе висловити. Я працювала у сфері дизайну, тату та ілюстрації, як у штаті, так і на фрілансі. Цієї осені втілила мрію — почала створювати предмети інтер'єру. Переїхала в Київ, влаштувалася до Cтудії Махно у відділ предметного дизайну. Студія працює з архітектурою, дизайном інтер'єру та керамікою. Дуже вдячна за безцінний досвід, який я зараз отримую від Сергія Махно та моїх колег.
F: В Харкові ти орендувала кімнату для студії. Яку роль для тебе відіграє простір? Чи змогла б ти, наприклад, працювати вдома? Чи можеш робити щось у кав'ярнях?
Л: Для мене простір має велике значення. Він заряджає на творчість. Зараз я працюю вдома у зв'язку з карантином. Вранці, перед початком роботи, я налаштовуюсь: займаюся йогою і медитацією, можу запалити арома-палочку, увімкнути улюблену музику — дуже надихають Max Cooper та Moby.
F: Ти встигла попрацювати й тату-майстром. Яким був твій шлях до татуювань?
Л: Навчаючись в університеті, я малювала ескізи татуювань на замовлення в якості підробітку. Тоді дізналася про багатьох тату-майстрів та індустрію загалом. Знайомі часто питали: «Чому б і тобі не спробувати?». Цей крок став справжнім викликом собі, та зараз я дуже щаслива, що наважилася на нього.
«Дуже важливо розуміти, де закінчується творчість і починається робота.»
F: Розкажи більше про свою книгу з ескізами татуювань: як вона виникла, які ідеї лежать в основі.
Л: Головна ідея моєї творчості — це єднання різних напрямів мистецтва в єдиному та цікавому продукті. Книга з ескізами — експеримент у цьому напрямку. В ній я прагну зв'язати єдиним сюжетом мистецтво ілюстрації, тату, типографії та анімації. Після публікацій в соцмережах людям сподобалася ідея, а це дуже надихає.
F: Скільки часу може знадобитися для одного ескізу? Які етапи його створення?
Л: Ескізи я малюю заздалегідь або безпосередньо перед початком сеансу — останній варіант мені найбільше подобається. Клієнт транслює свою ідею, я слухаю його, запитую, та за спілкуванням створюю ескіз.
Один випадок мені особливо запам'ятався: ми з другом заздалегідь домовились набити йому кинджал, але після розмови перед сеансом зійшлися на думці, що виконаємо репродукцію картини абстракціоніста Лисицького. Результат навіть перевершив наші очікування.
«Загалом суміш різних сфер допомагає мені бачити перспективу, зберігати почуття динаміки та захоплення своєю справою.»
F: Робота для тебе це завжди задоволення?
Л: Момент пошуку нової ідеї, уявлення образу — це магічний процес, він наділяє сенсом життя і робить мене щасливою. Та потім починається системна праця, яка загалом складається з труднощів та рутини… Дуже важливо розуміти де закінчується творчість і починається робота.
F: Як мотивуєш себе, коли зовсім немає натхнення?
Л: Проводжу багато часу на природі. Надзвичайно надихають подорожі. Пошуку і генерації нових ідей дуже сприяють вивчення нової програми або ремесла. Весною, під час карантину, я вивчала 3D-моделювання та доповнену реальність — це надало імпульс для нових ідей. Зараз опановую сферу предметного дизайну. Також в студії Махно є власне виробництво і можливість працювати з керамікою. Загалом суміш різних сфер допомагає мені бачити перспективу, зберігати почуття динаміки та захоплення своєю справою.
F: Якби на твоєму столі стояла фотографія людини, на яку хочеться рівнятись у праці та житті, це була б фотографія…
Л: Зараз мене дуже надихає художник з Ісландії Олафур Еліассон. Він живе і працює в Берліні, у нього своя студія, і він неймовірно взаємодіє зі світлом та простором. В майбутньому я б хотіла продовжити навчання в Німеччині; може, вдасться створити щось разом.
